З Днем народження, Трампе.
Твій мерзенний шакал приніс тобі цей ювілейний подарунок у закривавлених іклах.
Попередньо на ранок в Києві 6 людей загинули і багато постраждало, серед них діти.

Спочатку — серія вибухів балістики, наче короткі черги з «калаша», тільки кожен постріл розміром із півміста. Мабуть Горішники, як їх там ніжно кличуть. Вони мене розбудили.

Потім, у коротких паузах протягом кількох годин, удари потужних ракет. Такі сильно, що стіни моєї квартири не стримували звук, а лише тупо віддавали його назад у груди.

Такої тривалої, нелюдської ракетної атаки я не пам’ятаю за всю війну.

А коли ракети нарешті замовкли, прийшли шахеди — зі своїм гидким дзижчанням, наче рій отруйних іранських ос. У замкненій темряві спальні мені здавалося, що мій Київ розстрілюють як нерухому мішень у тирі.

Перша серія вибухів миттєво вимкнула світло в усьому будинку. Значить, влучили точно туди, куди й цілилися — в інфраструктуру й у наші оселі, як завжди. Але сьогодні ще й у духовність — Храм і культуру — К/С Довженко.

Від тих потужних вибухів моє серце навчилося бути дикою, наляканою тваринкою. У очікуваній тиші воно то калатало десь високо в грудях, то з наступним ударом провалювалося кудись у темну нору, як кажуть ховалося в п’ятах.

Особливого страху не було — нічний біль, незагоєних ран відволікав на себе всю мою увагу. А от із серцем я нічого не міг вдіяти. Лише о п’ятій ранку, коли в дощовому Києві почали співати перші птахи, воно нарешті затремтіло й затихло разом з вибухами.

Світла так і не дали. Зранку, коли нарешті висплюсь, я перекладу увесь заготовлений лід у основну камеру холодильника — як людина, що вже знає ритуал виживання без світла.

Цієї ночі мій Київ постраждав страшно. Від понівеченого Успенського собору Печерської Лаври, що стогнав у полум’ї мовою своїх дзвонів, до розбитої інфраструктури й житлових будинків і кіностудії Довженко — такими бачить на болотах військові обʼєкти. Але цей стогін Собору в огні я не забуду ніколи. Можливо він згадав своє повне знищення у Другій світовій…

Саме так, на думку кремлівського маніяка, мав виглядати феєрверк на честь ювілею Дональда Трампа — першого президента Сполучених Штатів Америки, який дорожить давньою брудною дружбою з диктатором значно сильніше, ніж боротьбою маленької демократичної країни за своє право дихати.
Київ горить. А хтось святкує і намагається не помічати.

Але ж саме ця несправедливість робить українців злішими добрими воїнами і незламними громадянами України.